* * * Один лишився сам на сам. Нема ні кревного, ні друга. І любкою — помститись туга, і туга — подругою дням.Отак натрапити зненагла вполудне чи в досвітні роси і бачити — о туго спрагла!— як жах обличчя перекосить,як все круглішатимуть очі… Де край жорстокого надхнення? Мов псам, відкинуть духам ночі на потіп ворога імення. * * *