Гарячий день втопивсь в нічній прозорій млі, Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня — І знав, що все це — в тьму, в майбутнє на землі, В неславу й забуття… А ніч — лунка безодня — Дзвеніла зорями… І сторінки — по одній Ще мерехтять в очах. І на нічнім теплі Ти полетів у даль туди, де вже світлів Похмурий небосхил зорею передодня. А хутір в сяєві — казкові лаштунки, Мов дивний Чигирин, де сплять гетьманські залі, Де ти вигадуєш, бадьорий і стрункий, Залізний стиль нових універсалів… Прокинувсь — і перо виводить ядом спраги: «Народе без пуття, без чести, без поваги».