На Ольшанськім кладовищі в Празі, в місці, де була могила Юрія Дарагана, поховано якусь жінку. Хрест валяється на стежці. З часописів 1936 р. Смаглявість від того вогню, Грузинські очі, сухість вилиць, Слова, що цокали і бились, Продзьобуючи вихід дню. Раз — орлій клекіт, раз — стріла, Раз — вірна куля. І ніколи Не змусив хам короткочолий Схилити гордого чола. Гірська душа зійшла в степи, Де вітер, і козацькі чоти, І щось, либонь, від Дон-Кіхота, Бувало, в постаті тремтить. Щось старовинне, щось п’янке, Як пісня, як лицарство й слава, Щось разом ніжне і тужаве, Мов криця — тверде і крихке. І от, ударив буревій В пориві хижої нестями Й засипав мертвими снігами Вогонь очей і ніжність вій… Лиш десять літ — і вже по всім. Серця сліпі! Серця калічні! Коротка ця хахлацька вічність, Непевна і гірка, як дим. 02.11.1936