Кашовара ми звали — харчонарком. Люди пробачать за гордість нашу. Сто тисяч разів махнув черпаком, Тисячу разів наготовив кашу. Перець, і сіль, і лавровий лист Дружили із ним у кипінні п’яному, Йому одному відкривали зміст Так, як любима серце коханому. Був кашовар мовчазний в ті дні, Як хто не вертався з передової: — Значить, — казав він, — тепер ми одні, А може, ще прийде? Каша постоїть… Хоч було відомо: згорів дотла, Уже ні дихання нема, ні тіла, А він, кашовар, біля котла Беріг йому кашу, щоб не згоріла. Як чутка пройшла з долин до Карпат, Що війна закінчена і кухні не треба, — Він випив горілки, узяв автомат, Стріляв увесь вечір в засніжене небо. Неначе згадав провину свою, Що не так зварив чи подав невміло, Неначе скликав усіх, що в бою Упали і каші його недоїли.