Палають огні при долині, І північ заходить, і сон. Татари сидять при долині На всіх поділяють полон: — Два списи бери, на придачу Китайку червону з плеча. — Мені ж гривуна вороного. — Мені чорнокосе дівча. Китайка горить, як заграва, Ірже сумовито гривач, Оксана сльози не втирає,- Не плач, моя бідна, не плач. — Бери собі матір із дітьми, Отару овець і волів. — Віддай мені шаблю-дамаску, Як сам ватажок повелів. А шабля не сяє, як злото, Воли не займають трави, І мати із дітьми ридає: — Сини мої старші, де ви? Палають огні при долині, Світанок заходить і сон, Татари сидять при долині На всіх поділяють полон. То хмара — не хмара у небі, То бурі великої знак. То коні летять чортомлицькі, Їх свистом жене Сагайдак. І шаблі скреснули і впали, І порох покрив сіножать. Татарські порубані кості Під сонцем палючим лежать.