Стань зорею мені На тривожнім путі, На тривожнім путі космодрому. Я крізь неї побачу Нитки золоті, Що снуються до отчого дому. Синім променем стань І сяйни біля віч, Стань диханням весни на світанні. Полиневою гілкою, Айстрою в ніч, Хоч росою в розлуці й коханні. Сняться очі твої В голубім пломені, Стежка юності, – хусточка біла. Не ставай лиш риданням На серці мені, Щоб душа як ріка не зміліла. Простели своє сонечко В срібних ключах На мою полонину гарячу. Та не стань лиш сльозою Мені на очах, Бо від неї шляху не побачу.