Грудень – довгий тунель: задихаюсь, мовчу, відчуваю: колись я таки пропаду в цім тунелі; упереміш з болотом сніги, і дорога в ребристому льоді о, не доведи, щоб я в грудні упав, у цій чорній погоді. Я втомивсь — горлом ніч гоготить, і таке відчуття, що попереду — чорно: все світле збулось і забулось, і ходив би лишень в зоопарк, годував би котят в пастках київських вулиць. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Я збиваю сей ритм, я кажу: ось розводять рої, ось вулики в траві, як мамаї, й сотає вічний мед дбайлива гречка, й зачаєно — по всій святій землі — свої крохмальні і тугі яєчка висиджують, мов кури, картоплі.