й тобі дадуть горіх маленький, і той — розколеш — пустка в ньому, а з тої пустки по одному ідуть і йдуть печальні лемки. І знаєш: лиш тобі спинити, але хіба від того ліпше? — вже на долоні не вмістити чоренних лемків із горішка. Ну що ж? — ти здійсниш нині диво: сухий горіх зазеленіє: з білесенької середини враз повиходять лемки білі. Ти станеш збоку — й, наче в мевах, вздриш, як вони десь там, в долині, зі слів, немов із вух коневих, виходять, юні і вродливі… А в північ копитату й вічну— за той малий горіх зелений твої всі роки, як червінці, змахнуть до чорної кишені.