Похитується в грядці, як султан в осінній час увінчаний чалмою, — міністр-індус, вчарований собою, бо має гарні зуби й гарний стан. Та ця його міністрість — то омана: насправді ж він запеклий чорнороб, його помпи із вечора до рана сопуть як прокляті, і не дурний сироп вони помпують із земних цистерен, не білизну й не чорноту, як терен, — часник втягає в себе лють земну: людський посол, він жертвує собою, щоби земля родила нам з тобою по картоплині і по кавуну.