Сиди, і думай, і печальсь, і все питай себе: чому і ти катуєшся: «чому?» — а відповіді не даєш; коли і хто це прищепив тобі слова, немов чуму, і скільки б ти не вимовляв — не збудешся, не проженеш, не вишепчеш, бо очерет в агонії (о Мідас-цар!) — мовчання золотом не є, мовчання — не єдиний щит… Ти говорив, наговоривсь,— чи ж хтось почув твій клятий дар? — що навіть вірний очерет — і той у відповідь мовчить.