Зближалося на тридцять літ і віддалялися ще далі ольвійські мед, і мідь, і міт — хлопчачі видива зухвалі. Лиш золото дитячих снів ще павутинилось по стелі (понавипалюєм човнів, поналаштуєм корабелі!..) О Господи! — на тридцять літ всього лиш — з радості ридати, смолити вірні кораблі і книгу Велеса читати… Та де ж ті ріки? чом в дубах сто плах і лиш одне човенце?.. У зборсаних, сп’янілих снах дитяче вивітріло серце, — зближалося на тридцять літ: моря сповільна замерзали, дороги зчорна позіхали, і їжаком котився світ.