«Я тим, кого любив найбільше в світі, приносив тільки сум’яття і біль»?..— в якому запопадливім повіті, хто сотворив цей вбогий водевіль? Де ж ті зболені, сум’ятні, до кого я був жорстоким? Чом тепер вони мої сліди збирають по дорогах, де ми разом ішли… Із-за стіни минулих літ — де зникли їхні рани? Не бачу ран! Ввижалися мені вони колись. Насправді ж — смійся, Йване! — усі синці лиш на твоїй спині.