Над прірвою — сумні канатоходці щоночі хилиткий долають шлях, хоч дроту, по якому йдуть вони, не видно, як, зрештою, і їх самих; і лиш тваринний жах висить над прірвою: у цій нічній коробці всі пристрасті спокійні, як повидло… Щоночі хтось паде, і не один,— колись бо кожен з них зірватись мусить,— та все ж ідуть і йдуть — не меншає їх плин: ступивши, вже ніхто не може повернутись.