В осінні вечори, у вечори студені, непевне все якесь, як ворожбитський віск, при місяці гладкім висвічує легені карпатський — іздаля почагарілий — ліс; ліс, що себе відріксь, опавши в вічну темінь, лиш де-не-де листки, немов на вішачках худенькі сорочки, яких вже не вберемо, але й порвати їх не зважиться рука.