В з’ясуванні колін і племен кров пустив я собі, й під лупою проступили в літописах вен Херсонес і вітри за Сулою. Сонно в крові хитнулись віки, аж із дна — в каламутному чині звирувалися вірні жінки, покосились похмурі мужчини, княжий меч мій клякнув у золі, покороблений рідною кров’ю; як буряк — зимував у землі мій прапрадід униз головою, й заглибали, мов наглі ножі, у глибокі, безкрайні тераси дикі, горді, нервові мужі — монотонний, упертий труд раси, — і ніде, і ніщо — сто століть мої очі літопис читають про народ, що не може дозріть — мов абортом його виривають.