Пробігла жовта квітка поміж нами — й велика ніч з зеленими очима між нас хотіла стиха просочитись (а очі ж бо — твої; ті, котрі я губами не раз розплющував, заплющував не раз). Ніч відпливла. Ця квітка — не для нас. Той сон твій, що побіг до Коломиї, не збудеться, і темінь не покриє ані одну із посмішок твоїх, ні ямочки на плечках біля шиї… Я прижену — етапом! — з Коломиї той сон, який тебе злякати зміг… Пробігла жовта квітка поміж нами? Не може бути,— господи! — між снами ми ще побачим, певно, й не такі, а наші розставання — ще легкі… Моя маленька, не змагайсь з дощами: сідай — і говори коханими устами.