Воли співають на рудих машинах… А камінь сумніву — щоразу котить інший (хоча ім’я у всіх одне: Сізіф), і в кожнім серці — сумнів золотіший,— (звірячі кубла зріють по квартирах),— і кожен має свій багряний міф. Цинкує двері самота; ми — вікна білим; відро криничне сплющується, рветься… Камінна голова й тепер не розіб’ється: Сізіф не хоче бути зрозумілим.