Поема Ой із-за гори, за зеленої, Виходит же нам чорна хмаронька, Але не є ж то чорна хмаронька, Але но є ж то Напередовець, Напередовець красний молодець… (Колядка із «Русалки Дністрової») За моїми плечима інколи звучала тиха-тиха співанка про чорненьких близнят, що жили в яблуці; і коли хотів я пригадати собі той наспів далекий — близнята підійшли до мене і подали мені троє маленьких курячих зніщат… Тож перше яйце носив я сім діб під пахвою, а вдосвіта перекинув його через хату: але нічого не трапилось — тільки вбило воно сокола білоперого; і друге яйце носив я сім діб під пахвою, а вдосвіта хотів перекинути його через хату: воно вирвалося, впало — вилетів із нього чорний півень і закукурікав; і трете яйце носив я сім діб під пахвою: у північ повного місяця сім разів оббігАв довкола хати, а вдосвіта перешпурив його вздовж через хату, і коли воно впало на землю і тріснуло надвоє — почала вилазити з нього тьма-тьменна худоби кароокої… Перші три дні прибували вівці і я, самотній, ніяк їх не міг загнати назад до яйця; виломив я гіллячку вербову, став наперед овець — і нарекли мене — Напередовець. Ой був же ж я Напередовцем у пахучому віночку із листя горіхового, чорною ожиною підперезаний, і так я співав: вівці мої вівці я ваш панчик урвіть собі по конюшинці — підем у данчик вівці мої вівці ніжна моя маржино не поколіть собі губи у чорну ожину вівці мої вівці біленькі гусята у цій ночі нам не вміститися — де ж тоді ночувати? Четвертого дня ринула ізвідти всяка маржина і птиця і стало тісно на землі, і навіть кури мені приспівували: ой добре ж нам курям колись було спати на бантах у стайні а тепер навшпиньки стоїмо і в очах білі зернятка проростають А було в мене яблуко в руці затиснуте, і покотив я ним, покотив, що мав сили, і в котрий бік воно котилося — земля туди виростала, земля виростала, але худоби побільшувалося іще швидше; траплялося так, що за весь день навіть по дві травички худобина не могла собі відшукати… Послав я кротів заморських підземні тунелі рити — і частина корів моїх голубанок і волів пишних стала жити по норах; на п’ятий день так ми з ними розмовляли: ой а хто подоїть моїх корівок через камінь дірявий аби їхнє молоко — цю манну теплу — чарі-чарівниці не крали ой не треба відповідали корови доїти нас через камінь дірявий бо ми твої голубанки в цих норах кротами вже поставали Гей ви, близнята, світові блазнята! — ану ж мою худобу заганяти біжіть! Де? — в яких лісах чи в кістках, чи в попелі, чи на пнях криві танці танцюєте з опеньками і обіймаєтесь із потопельниками?.. Став я проверчувати ріг чорному баранові срібним свердличком і пустив крізь дірку білого мурашка: — Іди, білий мурашку, Того шукати, хто би зарадив мені у безсиллі моєму. І отак співав мені білий мурашок: ой вже продав ти Напередовцю душу свою як рожу а що тому продавати будеш хто маржину загнати поможе? Напередовцю мудрагелю чорний літо наше на волосочку залишає нам по собі жовтенькі сліди на пісочку ой а хто у той кожний слідок по дев’ять разів уступить той за один із біждеревця листок щастя своє відкупить Шостого дня голуби на повітряних кулях кіз та овець рятували; тих, які мерли, до землі лицем ховали, щоб не збудило їх світло місячне… А білий мурашок, який Того пішов шукати — то і був — Той — диявол із-під пахви; тож летів собі диявол і співав голосом Напередовця: ой швидко вже поміняю на щирозлоті ратиці свої захолусні хай тільки лишень перечекаю доки світ оцей переповниться — і лусне ой цок-цок-цок ой віцок-цок-цок доки світ оцей лусне Сьомого дня затиснули мене мої прибувальці з усіх сторін, і я відчув, що все в протилежний бік почало рухатись: вся маржина з птицями тіснила мене далі й далі — і я вперше злякався. І тут раптом зозуля закукала, і я побачив ту гіллячку на біждеревці, на якій вона кувала, і така мені пісня пригадалася: ой побачити б нам крізь дощ дрібонький ту високу гіллячку на якій сіро кує зозуля легонька кує кує а ввечері плаче ой не плач не плач сумна зозулечко що так мало даєш нам що ми невічні бо ми собі зломим ту солодку гіллячку і будемо найщасливіші Та не міг я підійти до біждеревця і гіллячку зломити, бо мене, як листком, крутило все далі — і тоді я зрозумів, що мене втягує в себе яма теменна, і вже нема мені порятунку… …Напередовця яма затягнула, а сама зімкнулася; маржина і птиці натроє поділились: трішки померло, трішки розтало, а трішки залишилось. Ті, що розтали, інколи так собі мугикають: ой а хто ж то так дивно-предивно співає о дванадцятій годині ночі може то бджолина матиця в біленькім вулику щось нам гарне пророчить ой то не матиця у вулику білім серед ночі тонюсінько співає то Напередовець у яйці ходить і тріщину шукає а щоби тому Напередовцю чорні мислі в голову не залітали ми давно тріщини всі глиною рожевою затинькували