Я стану ягуаром… Х.-С. Чокано Сніг опадав. Птахи, як і плоди, опали швидше. В небі гасла осінь, і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він», в тім снігові мене впізнала ти. Хотів я стати снігом. Але — ні: я стану павучком — і з павутини тобі літак сплету, щоб він за сніг був легшим, й на губах моїх не гинув. Я стану явором: зайди у тінь мою і притулись до крони молодої або у листя тепле, як в долоні, впади — я м’яко листям постелю. Ти накажи лиш: я за ніч одну зведу палац на озері найглибшім, а потім стану льодом найкрихкішим — і, заманивши,— всіх на дно зведу. Я стану яструбом: в пориві самоти я викраду тебе — і в хащах чорних, кохаючи, розідру тіло, щоби побачити, чи серце маєш ти.