Ольвія дальня слів твоїх майже нечутна, Кола твого наймення губи мої не розімкнуть, Світло розтане, як сніг: темно буде і смутно, Альт мовчазний вкриє пледом тебе, наче лікар. Нині ти знову прийдеш навіть в цім післясніжжі, Але лице твоє води розмиють наскрізні. Фавни смичків забредуть і загубляться в гіллі, Ефи альтів западуться в задовгім мовчанні, Нагло на голови час сипоне перетлілий, Ельфи опустять для тебе ключі незвичайні: Ними замкнеш своє серце — й до вічного віку Кола наймення твого уста нічиї не розімкнуть. Очі ж твої з цього вірша ніколи не зникнуть…