Отак прожив собі, дивись, немов одне лиш тільки знав я: о півдошостій народивсь — о півдопершій поховають. Звідкільсь прийшов, ішов кудись, неначе й був — не був неначе… Та хтось оплаче, хтось оплаче, й мене оплаче хтось колись, бо я й прийшов лиш, щоб хоч зрідка комусь бриніло із очей так тонко-тонко, наче скрипка, і мудро, як віолончель.