Поїзд мене забере: крізь прочинені двері, не зупиняючись, тихо мене забере, і в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі, ми поїдем в диму зеленавім печерських дерев. Крізь прочинені двері — прижовклий, бездомний — поїзд-приблуда, якого нізвідки не ждуть, в’їде стиха у серце моє, а вже там — невідомо: хто з нас кого прихистить і куди наша путь…