При цих деревах, в цім ладу, в поривах духу, руху впертих десь притулитися в саду і хоч би трішечки померти. Бо вірші — що? — якби хотів сказати ними стан цей чистий, то ніжні жилочки рядків потріскали б від туску й тиску Бо як печально знати все ж в кассандриній трагічній тиші, що в цім саду ти не помреш і вічних віршів не напишеш.