В. Герасим’юку «Серед ночі себе не засвічуй»,— ти сказав. А себе засвітив; так, немовби тим світлом засвідчив прірву віку, в якому ти жив. Й ми жили… На плебейські помости й нас пісок заставляли тягти, щоб тим часом услужливі гості з нас телячі крутили хвости. Тож не задля поп-арту — на варту — прокуравську згрібав каламуть і освітлював тих, які завтра, не збагнувши, тебе засміють.