Блудний Сковорода з паличкою в руці селами загляда, списує папірці. В череві — хлюпа бурда, в помислах — Рим, печений Сковорода піччю Єкатерин. Куди, Грицьку, ідеш — в народ стежка твоя? Що ти йому несеш — «Басні харковскія»?.. Роздвоєний Сковорода в рідне забрів село, віршу розповіда, душі козачкам звело: «Буцімто й босий Гриць, а царської мови доп’яв, по-царськи язик ворушивсь, як віршу казав. Не те, що наші пісні — мовою прості, як ми…» Йде Сковорода, рясні тягнуть від Січі дими… Дорога його гойда, підіймається сак… Тішиться Сковорода: думає, що гамак.