Росте тривоги чорний парашут: у грудях розкривається — і тисне, аж витискає серце крізь горлянку… Із шкаралущі тіла братчик Брут душею снідає моєю (ще й зумисне сріберна ложечка): ти є смашний, Іванку. Криваві мурашки. Шипшина. Бойня. Блуд. Заплющу очі — в голові тьмяніє, зникає світло: з глибини срібліє лихий серп місяця. Над вухом. Десь отут.