Голе тіло зібгало сорочку й сховало за пазуху в себе, аби та сорочка колись його підпалила, щоб тіло розтало й комусь присвітило а чи відсвітило — бо ж рись опівнічна чигає на кожного з нас і снігом дрібоньким задурює очі наївні,— нам воду святу йорданицю приспали на час, нам перших, і других, і третіх порізали півнів, нам сад прорідили — тріпочуть дрова яблінкові в вогні у печі: піч у кахлях новітніх — димить. Та, зневаживши рись, мовчкома в цій надтріснутій мові ми при свічці затулюєм діри — на тиждень? на мить?