Сумного й неминучого — я знаю — попереду багато. Називаю: страхи, хвороби, смерті, спів цикад у рідній пустці, мимовільні зради, і просинання, і зірок принади… О серце, що з-за ребер, як з-за ґрат, вдивляєшся в це ігрище шалене, — навіщо ти утрапило до мене, щоб мучитись у тілі цім дурнім, щоб знову я схилявся над рікою, і падало лице, й зникало за водою, і щоб ридав я в розпачі німім…