Він: — Було це так давно, що й родимок на тілі я вже би не згадав: сузір’я їх сумні ще й світяться немов, та вже десь відлетіли, і їх розташувань не відтворить мені. Вона: — Було б тобі в ті дні, печальний кароок, не ружі нетривкі, не вірші дарувати, а в тиші затяжній скидати ланцюжок і родимки мої губами рахувати…