Вже не по першій п’ємо отсе чарці; Так ізгадаймо про дещо ми, братця, Щоб воно з нами шуміло, гуло І гуркотіло, стогнало, ревло! В чорних хмарах, чорних хмарах З небом місяць і зірки; Червоніють в чорних хмарах, Грають, грають блискавки. Гряк — і далеко загуркотіло! Вітер схватився — і загуло! В лузі, в діброві загомоніло; Море повтало і заревло! Тріскотня в борах, бо в сосни вітер і грім стріляє; Галас! Грім і вітер землю й море б’є, карає! Вже не по першій п’ємо отсе чарці; Так ізгадаймо про дещо ми, братця, Щоб воно з нами шуміло, гуло І гуркотіло, стогнало, ревло! В село, на криші хат, в солому, Чи од землі, чи то од грому, Прожорливий лихий огонь проийшов; На кришу з криші він, червоний, йшов, Як од овечки до овечки вовк… Хто спершу і кричав, далі змовк: Пожар гарцював по селу дуже шумно; Стояли, дивилися люди… аж сумно!.. Земля стугоніла, огонь гуготів, і стогнало село: Дим, вітер й огонь там боролись, тріщало, ревло! Вже не по першій п’ємо отсе чарці; Так ізгадаймо про дещо ми, братця, Щоб воно з нами шуміло, гуло І гуркотіло, стогнало, ревло! Текла червоная ріка, Як лях ішов на козака; За ним, під ним, над ним Вогонь, і кров, і дим! Шаблі бряжчали, Списи тріщали! Трощили кістки копитами, Мостили містки головками. Скакали на вороному коні, Стогнали долі в червоній крові … І ручниці, і лук — пук, пук, пук, пук! І то ворог, то кінь — геп, гуп, геп, гуп! Вже не по першій п’ємо отсе чарці; Так ізгадаймо про дещо ми, братця, Щоб воно з нами шуміло, гуло І гуркотіло, стогнало, ревло! Ні! крик то ще не крик, який учує ухо І до якого мир привик. Ото страшніший крик, як тихо-глухо Замовк язик, бо в серці крик… І мовчки, тихо-тихо На мир находить лихо. Як потухне сонце, крик такий по миру гряне, І проснеться, і з могил, що спало в них, повстане… Отже, й невесело, як то й не шумно… Слухайте, братця, як тихо і сумно… Бов!.. То мертвому бовкнуло в дзвін… В церкву ходімо, богові вдармо поклін!