Ми до гостей приязні хоч коли! Кинем для гостя і плуг, і воли, Підем вказать йому стежку до хати, З гостя нізащо не візьмемо плати; Бо нам казали розумні батьки: Божою ласкою овощ — садки, Жито з пшеницею родить нам поле Не для одних нас, на всякого долю! Як чоловікові ми не дамо, Бог покарає, — самі помремо! В сльоту, зимою ми приязні: Стукне гость в перші чи в треті півні, — Встанемо, відчинимо гостю ворота: “Гостю! ночуй в нас, і постіль отсе, Є і для коників, є в нас сінце… Бач, який вітер мете і гукає! Тільки не внось свого, гостю, звичаю… Батько казав, що, як свій оддамо, Ми і дітки наші пропадемо”.