Дивляться з неба ясненько срібні зірки; Мають-біліють над могилками хустки. В тих могилках попід чорними хрестами Труни та труни все з козаками, з молодцями. Як то в великдень засвітять впершу свічки, Як в усі дзвони вдарять, встають козаки; В того шаблюка при боці, той з батіжком; А про між ними вже дехто є й без чуприни… Як ото вийдуть вони на світ з домовини, Гомін, як в бурю, і грім — луною кругом: Чи батьками оті німці загнущались, Що чуприни вражі діти одцурались? Трохи й кращі були й єю потішались! Колись єю з України нечисть ми змітали, Тільки що із головою її віддавали.