На воронім коню їхав козак Горою, долиною, Проміж калиною; Він розмовляв з милою дівчиною. На своїх двох лісом йшов гайдамак; Поміж ліщиною Йшов він з дубиною. З лісом гукав — з своєю родиною! Чвалав за возом чумак-неборак Низом, травиною, З своєю скотиною Та й балакав з лихою годиною!.. — Дівчино, прощай! Гей, не гайся! На ворогів, коню! — Ох, прощай, козаче! Та обороняй Мати Україну й мене, її доню! — Дубино, махай! Шукай, добувай мені долю! Кого хоч, моя дубино, зачіпай: В лісі, в пущах маємо ми свою волю! — Синку, поганяй! З нікчемного краю та до моря… Почвалаємо ми на чужий лиш край: Може, в морі втонем — там не стільки горя.