Як то в бурю по небові галас повстане, В чорних хмарах так грякне, що страх! І за хвилею вирине хвиля та й гряне І озоветься в лісах, на горах: “Чи не той то козак, що де стане — І земля там потане? Чи не той то козак, що де гляне — І трава там зов’яне? Чи по степові з вітром гарцює не той то козак, Од якого тікає татарин і лях? Чи не він то гука, перескопує гору й байрак І на вражі полки сипле кару і жах?” Як же то вранці В червонім хмарці Сонце випливає, Чи не з чужини Та до дівчини Козак приїжджає? Не одсувайте кватирки в вікні, Не обступайте широких воріт, І старі, і дівки, й молодиці! Бо вже не грає козак на коні, Бо вже не стогне земля од копит: Вже умер чорнобривий, умер бідолиций! Як він вертався з краю чужого в свій дім Та як він їхав в долині, Буря повстала, загуркотіло, і грім Впав, повалився в долині! Як розігнало ж ті хмари і геть понесло — Глянуло в сонечко, знову усе процвіло! Що ж то в долоні? Чи дуб рясний ліг?.. Ні, козаченько найкращий поліг!..