Рідна мова, рідна мова! Мов замер без тебе я! Тільки вчую: рідне слово Обізавалось, мов сім’я; Обізвався батько рідний. Що умер за козаків; Мов народ, учулось, бідний Застогнав із-під ляхів! І здається: кінь ретивий Топче наших ворогів; І бачся: Дніпро спесивий Спину гне з-задля човнів… Понеслися наші хлопці, Зашуміла хвиля гень… І при місяці, й при сонці, Їдуть ніччю, їдуть вдень! Було щастя, були чвари, — Все те геть собі пішло; І як сонце із-під хмари — Рідне слово ізійшло. Прийняло козачі річі, Регіт, жарти, плач, печаль; Озоветься як із Січі: Стане сміх і стане жаль!