Вітрець передзимній, вогкий, холодненький В поблеклій діброві листом шевелив-шелестів, Йшов старець з торбиною, сивий, старенький, По листю червоному й жовтому, лист хрупотів… “Колись-то, як бог ще не взяв в мене батька і неньки, В сю пору на тік, було возим стіжки… Було в нас усього: і хатка, й садки зелененькі — Вишневі, грушові, медок і бджілки… Умерли — злі люди прогнали з хатини І старцем пустили малого мене… Схиляю головку старому й дитині, Мені й ненароком ніхто не кивне!.. По селах тиняюся, сплю коло тину; Нерідні, чужії і хати, і тин!.. Мене, може, вітер в лихую годину Зорве, як билину… не бовкне і дзвін!.. А ще і для мене бог на світі радість зберіг: В село причвалаю в неділеньку вранці, Та й слухаю… бов!.. то я в церкву, мерщій на поріг!.. То дом не чужий і для божого старця!..” Вітрець передзимній, вогкий, холодненький В діброві пожовклій листом шевелів-шелестів… Дзвін бовкнув… Йшов страрець швиденько-швиденько, А далі втомився, схилився, присів та й зомлів.