Їдемо з батьком степом серед ночі; То як мій коник заграє, заскаче, Зараз чогось мому батькові в очі Сльози навернуться, мов він заплаче… “Чи не спитав, Чого плаче Він, козаче?” “Ох, чи знаєш, — каже, — хлопче, Який степ твій коник топче?” — “Що ж він каже, Коли зна вже?” “Хто тут бився, в степу мчався? Хто втікав, кого лякався?” — “От же й чули, Та забули…” “Чув, чиї отсе могили, Чув, чого тут вовки вили?..” — “Бач, від чого Він, небого…” “Колись, мій синку, ми тії могили Трупом та трупом начиняли; Колись, мій синку, ми в тії могили Злих ворогів, було, спати клали…” — “Бач, од чого Край могили Вовки вили!”