Є в нас, братця, чарка на полиці; Та вона, та чарка, срібна, старосвітська! В старину жили батьки в світлиці Й частували єю вони ціле військо, — І по повній козаченьки випивали, Й наших батьків гетьманами наставляли… Далі дужче й дужче вони гомоніли, Поки вони на вороних та не сіли… Далі на орду літали, Орду тую побивали! Срібна чарка по столові вп’ять ходила, Громадонька веселенька гомоніла!.. Вже з якого часу нема того війська, Позосталось тільки чарка старосвітська! Вже з якого часу немає й світлиці, А ще блищить срібна чарка на полиці! Вже з якою часу всюди тихо-глухо, А зосталась проклятущая сивуха! Один козак позостався: серце ниє, заниває, Мов на серце сирий туман тяжко-важко налягає! Як про військо він згадає, Він по повній наливає Й за все військо випиває… І куняє, й випиває, Й випиває, і куняє: Отак віку доживає!..