Галас, гук і крик, Аж трясеться шинк! Хто пісню заводить, Далі й занявчить; Із барил дзюрчить, Все ходором ходить: Брязкотня чарок; Шваркотня люльок, Тріскотня лавок, Трясеться шинок! Чи не до утрені кличе то дзвін? — Ні, то з мирян хтось теленька з похмілля! Чи то по мертвому бовкнуло в дзвін? — Ні, то вінчає піп; на весілля Завтра збереться ціле село… Бач, в усі дзвони як загуло! Старий каже, що він сиротина, Одним один, як в осінь билина: Давно в його катма жінки, В його катма й діточок, Тільки й рідних що шинок! Нікому справлять поминки, Нікому й весілля одбувать, Окрім себе, нікого ховать! Не з-так старий: “Жінка є, Є це і дитина; Так як вип’є — й жінку б’є, Плаче і дитина. Тим він дома і не п’є, А в шинку з кручини!” Хлопець каже: “Ще поки пора, Той гуляй, кричи: та-ра-ра-ра! Старість швидко причвалає; Хай же вона утікає, Старість, навісна мара; Крикнем, гукнем: тра-ра-ра! Батько дуже вже розумний, Того дома в нас так сумно; А в шинку не з-так розумно, Зате шумно і не сумно! За чуприну смерть хапа — Йди з гріхами до попа; У шинку не та пора — Кричи, гукай: тра-ра-ра!” Чи не до утрені кличе то дзвін? — Ні, то з мирян хтось тепенька з похмілля! — Чи то по мертвому бовкнув дзвін? — Ні, то вінчає піп, на весілля Завтра збереться ціле село… Бач, в усі дзвони як загуло! На дзвіниці гуло, Розбудило село: Зирк: червоний півень встав На шинку та й заспівав, Вітер засвистів і з півнем заспівав, Чорне і червоне пір’я роздував… Сонце встало; вже в шинку не гомоніло, Бо що гомоніло, все вже почоріло, Почоріло, погоріло, З вітром полетіло!