Война! война! і серце охололо… Чи то ж тільки одно моє? Там мати сина виряджає, Там жінка доленьку клене, Там дівчина не зна покою Від сліз, і горя, та журби: Її коханець з січі-бою Уже не вернеться сюди. Сестра за братом там голосе: “Хоч вісточку подай мені…” Даремно, сестро, сльози точиш І, спать лягаючи, у сні Даремно господа ти просиш Його побачити… Не нам, Не нашим слізьми змитим очам його тут бачити… Він там, В тому чужім далекім краї, Положе голову свою, Йому одходну заспіває Свистяча куля у бою… І скільки втрат, надій рожевих В одну хвилину ляже там? А ми побіду возликуєм, Побіду нашим ворогам… Поллєм ми кров’ю честь, і славу, І віру праведну свою… Прости нам, боже, неприпетим, Не вірим в волю ми свою!