Друже-брате! серце б’ється, Хоче сповідатись, Душа ниє, душа плаче, Хоче розказати Свою згоду і незгоду, Хоче розпитати, Як у світі молодому Йому доживати, – Та кому-то і від кого Те почує слово, Слово правди і любові, Те братнє, нове?.. Тебе нема; а другому – Байдуже, не знає, Чим серденько молодеє Кипить-накипає; Як тихая надія В душі росте-сяє, Чого погляд серед миру, Мов в лісі, блукає… Кому нужно теє знати ? Нікому, нікому!.. Звірю ж свою тугу люту Я слову німому. Змию слізьми і споставлю Густими рядами На папері, як москалів Перед генералом, Вдихну я в їх свою душу, Свою волю й силу, З свого серця молодого Я виллю любову На їх, моїх дітей милих, І буду радіти, Як серед ночі тихенько Вони, малі діти, Прокинуться-пробудяться І в самотній хаті Заспівають мені пісні, Як та свята мати Над люлею свого сина Уночі співала… І забудеться недоля І туга гіркая, І засвітить радість тиха У самотнім серці, І душа моя сумная Тихо засміється!