Його батько малим Цілував і пестив, Кучеряву головоньку гладив І казав йому так: “Будь ти, сину, козак, Не забудь ти моєї поради. Невелика вона Та ще, може, хто зна, На ввесь вік тобі стане уволю. Поки виростеш – вчись, А як виріс – трудись І не ремствуй, мій сину, на долю. Про добро людям дбай, У нужді помагай, Не цурайся своєї родини. І не пнися в пани, Бо нещирі вони, Й не добудеш тим щастя, мій сину. Не в хоромах його Зародилось зерно, Не в достатках воно розцвітає, А у чеснім житті Та мозольнім труді… Про це, сину, небагато хто знає”.