Ти, кажуть, приїхала, серденько, знов І принесла мою тиху любов; Мої радісні сни, мої муки-печалі Знов привезла ти мені з чужини. Серце моє! Що мені тепер ти і що я? Надії мої підточила розлука-змія, І все, що давно колись гріло-світило, Пошерхло, засохло, як тая билина. Чого ж серце моє при слові “ти тут” Так забилося радісно-тихо, Що забув я діла, що життя моє рвуть, Все теперішнє – радість і лихо. І побіг, як той дурень, тебе виглядать, Чи не вийдеш ти знов із знайомої хати, Чи не будеш по-давньому знову вітати?.. Ні, нема… тільки сови на хаті кричать… І забилося серце моє од їх крику тугою, Невеселий-сумний я приходжу додому… Серце моє! ми давно розійшлися-розстались, Чого ж в серці моїм ти по-давньому сяєш? І, наче причуду яку, я твій образ ловлю У душі… і ним невеселее серце пою. Хоть би на хвилину притихло-заснуло, Ні, не втиха… бо твойого голосу не чує.