Михайлові Сіренку Біла вільха, вільха чорна. Понад Дружем — більше білої. Чи не вчора ізвечора Там твої літа ще бігали? Їм дівча назустріч бігло, На щоках несло по ружі. Ніби стрічка чорно-біла — Білі хмари в чорнім Дружі… Намело снігів, насипало, В білім полі чорні ворони. Надто важко йти нам випало! Білі вільхи стали чорними. Та злетілися ви марно В біле поле, чорні ворони! Запрягаймось, друже, в ярма,— Ще раз долю переоремо! За снігами там і досі Ружа тая не згаса. І, як біль, у чорній фосі Біла мамина коса…