Над косою Обиточною ні хмарки. Серпень в’яже біле сонце у снопи. Від Бердянської затоки аж по Харків Скошені стоять мої степи. Чисте небо дише волею самою. Над водою линуть чайки голосні. Я прийшов сюди, щоб звіритися морю, А воно несе свою печаль — мені. Заглядає у зіниці бірюзово, Зупиняється і синє небо п’є. Від Утлюкського лиману до Азова Спіле літо нахиляється моє… Залишилися позаду мої червні. Липень вирізав три зморшки на чолі. Над водою двоє лосів наречених — Наче втілення кохання на землі. Море, море! Утопи мої безсоння, До краси мене, до радості причаль!.. Море косить Обиточною косою Сині хвилі, а накошує — печаль.