На тих стежках за дальніми степами, За полинами, сизими від мли, Де ноги Ваші зранені ступали,— Терни колючі, мамо, наросли. Зберу увесь набуток свій у жменю. Важкий мій плуг, пісна моя рілля! Ви так хотіли щастя задля мене! Не дочекались… Пухом Вам земля… Я все іду, й всього мені замало — Доріг і звершень, друзів і мети. Ви щось таке на світі знали, мамо, Чого мені повік не осягти! Як часто я, коли в душі досада, Коли не піддається висота, Вас кличу не докличусь на пораду! Та голос мій до Вас не доліта… І знов лежу і думаю ночами, Бо світ цей мій і в ньому все моє!.. Вже наче й треті півні прокричали, А день не йде, і сонце не встає. І озирнусь на шлях свій, серцем збитий, Прониже груди холодом в імлі: . На тих стежках, де я горів для світу, Щось гостре пробивається з землі.