Хлюпоче море лагідно і щиро. Між небом і землею я один. І знову ти мені перед очима Стоїш у білій сукні край води І поглядом показуєш неначе Туди, де наші сходяться стежки. А всі ті дні, що я тебе не бачу, Між мною і тобою — як віки. Над плесом спіле сонце бронзовіє. Кохана, дай торкнутись хоч плеча!.. Отак приходить, мабуть, божевілля — Лише його мені й не вистача. А море ніжно горнеться до степу, І світ німує, мудрий, як Сократ. Тебе мені не бачити — нестерпно. А бачити — нестерпніше стократ.