I Розвивається долі, в яру, черемшина, А на річці човни — вже готові. Я складаю всю зброю і плащ біля тину І привалюю двері дубові. Що ж це завтра? Але-бо хіба я не знаю? Знову вітер, і хвилі, і обрій! О, як солодко бути слухняним до краю Долі владній, рвучкій і недобрій! II Налетіла срібна-срібна хвиля І розбилась на моїм човні. Враз пройшло моє тяжке похмілля, І таке все враз — ясне мені: Сім човнів розбито без розваги! Сотні тут не вернуться назад! Там на скелі ждуть синів варяги І гримлять, як дикий водоспад. Во ім’я непомщених в чужині Заточуся під мечами я. І блиснуть презирством сині-сині Очі тої, що була моя.