Давно ріка вернула в береги. Давно нора засипалася в кручі І місто мовчки зводить навкруги Вали із частоколами колючі.Та ще лежить над плямами полян, Над краєм, що не розгортав ще крила, Важкий і нерозгаданий туман, Мов мармуру незайманого брила.О мряко неповторної доби, Дими з-під стріх, що стеляться так низько, Жінки, що тчуть при огнищах собі, Чоловіки в дощах на пасовиськах!..Що зверне їх до мутної ріки Від тих отар, від сивої худоби? Етруски, умбри, хижі гірняки… Щоб гори перейшли вони і д’оби.І ось твоя ясна і щедра кров На твердь і міць Латинового дуба. І креше шлях ударами підков Рідня царева, зайшла і нелюба.Проста чесното юної землі… Що Брутові і Цезарю дасть сили. Щоб полонили море кораблі Ілегіони сушу полонили.