Приxодили. Стрічали шану й страх, Здолавши багна, пущі і вертепи. Приносили в приплющених очах Своє блакитно-зеленаве небо.Ми не зазнали радости. Були Їх пестощі рвучкі і небуденні. Зривалися. Збиралися й ішли. Їм скрізь були краї ще більш південні.І діти ці, вони уже тепер Тікають в гори, наче вовченята, І в них під чолом — синява озер, Неспокій хвиль і далеч необнята.